Робити те що хочу я чи сімʼя..

Я не знаю, куди мені йти вчитися.

Я навчаюся в 11 класі, і нещодавно ми їздили класом у КУК (Київський національний університет культури і мистецтв, можливо, комусь буде легше зрозуміти, якщо скажу, що це той, що Поплавського). Коли нам розповідали про кожну спеціальність, а особливо про ту, яка мене цікавила, мене це надихнуло. Їхні слова про навчання, про те, що потрібно йти туди, куди хочеться, зачепили мене. І чесно, я не знаю, як мені діяти. Коли я слухала про спеціальності, на які б хотіла вступити, я вже уявляла себе студенткою. А потім поверталася в реальність, де мені кажуть, що потрібно щось серйозне, а не те, про що я мрію. Це розбиває моє бажання на шматки.

Моя бабуся (по татовій лінії) — досить успішна та сильна жінка, тому є сенс дослухатися до неї. Мама теж багато чого бачила в житті й знає, як складно працювати, тому вона за те, щоб я мала нормальну освіту, яка дозволить отримувати багато грошей. Вони вважають, що мені потрібна освіта, яка принесе стабільний дохід, але ні слова про моє щастя. Мене питають, що мені подобається, я відповідаю, але мою відповідь не сприймають, бо це несерйозно, і потім, мовляв, я стану бомжем з такою освітою.

Але, курва, я хочу займатися не тим, що приносить гроші, а тим, що люблю. Життя і так лайнове, я не хочу навчатися чотири роки й страждати, бо це не моє. Мені кажуть про менеджмент, логістику, а мене цікавлять кіно, режисура, акторство, музика, фотографія.

Усі кажуть йти лише туди, куди я хочу, але я й сама розумію, що з мене вийде нікудишній режисер, актор чи співак. Але я так цього хочу! Я дуже хочу займатися чимось, пов’язаним із мистецтвом, я хочу жити цим. Я хочу вчитися на щось подібне.

Але всі скажуть, що це фігня, що це несерйозно, і з цим потім нікуди не підеш. І я, мабуть, з цим погоджуюсь…